200-річчя Т.Г.Шевченка
ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЯК ХУДОЖНИК
Найяскравішою постаттю українського образотворчого
мистецтва 1840-1860 pp. був Тарас Шевченко. Вступивши 1838 р. до Петербурзької
Академії мистецтв, він закінчив її 1845 р. із срібною медаллю, одержавши звання
"вільного художника". Своїм фахом Т. Шевченко вважав саме малярство.
Відомо понад 1000 його творів образотворчого мистецтва. Талант Т. Шевченка як
художника виявився в портретному, жанровому, пейзажному та релігійному
малярстві. Він пробував себе в скульптурі, різьбі й гравюрі. Особливе визнання
мали його офорти. За них 2 вересня 1860 р. рішенням ради Академії його було
обрано академіком з гравірування на міді Тарас Шевченко малював картини, пейзажі й портрети,
звертаючись до історії українського народу, його побуту. У Петербурзькій
Академії мистецтв він створив картини у романтичному стилі "Хлопчик, що
ділиться хлібом із собакою" (1840), "Циганки" (1841) та ін. Т.
Шевченко водночас є основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом
відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису
"Катерина" (1842), який через драму української дівчини-кріпачки
розкриває трагедію самої України. Сценка з життя українського селянина
змальована в картині" Селянська родина" (1843). Подорожуючи Україною і зібравши багатий матеріал,
Тарас Шевченко задумав створити серію офортів під назвою "Живописна
Україна". Здійснити це йому не вдалося. Проте уявлення про зміст і
характер нереалізованого задуму дають офорти "Судна Рада", "Дари
в Чигирині", "Старости", "У Києві" та
"Видубицький монастир", що відзначаються блискучою технікою, життєвою
та історичною правдою. Автор першої книги про Шевченка-художника О. Новицький
так говорив про картину "Судна Рада": "Тут саме життя, як воно
є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не могли дати". З часом творчість Шевченка-художника здобула
визнання не лише в Росії, а й у світі. Вона стала доповненням його поетичної
творчості, з якою утворювала органічну цілісність, і свідчила про його
прагнення засобами мистецтва виховувати в суспільстві любов до України, її
народу. Як представник останної доби класичності (часи Бідермайєр), Шевченко уникав
великих академічних полотен, а його творчість найкраще виявлялася у невеликих
інтимних речах. Правда, він не уникав і більших образів олійними фарбами (як
відомий його образ «Катерина»), але особливу малярську славу йому здобули
портрети — як елегантні жіночі, так і повні індивідуальності чоловічі. У
романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка» та інших уже
помітний відхід від чистого академізму. Різнобічний талант митця досяг висот і
в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо). 1860 року Тарасові
Шевченку надали звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.
Нажаль, заслання та заборона малювати перешкодили розкритися в повній мірі його
живописному таланту
|
